Кримінальна відповідальність за виготовлення та розповсюдження порнографічних предметів.

З поступовим поширенням інтернету, соціальних мереж та різноманітних цифрових платформ відбуваються процеси суттєвої трансформації у сфері злочинів проти суспільної моралі. Особлива увага приділяється правопорушенням, пов’язаним із виробництвом та розповсюдженням матеріалів інтимного характеру. Сьогодні спостерігається, як суспільство функціонує в умовах інформаційної епохи та неспинної діджиталізації, що фактично зруйнувало кордони між приватним і публічним простором. У цьому випадку проблематика стосовно порнографічного контенту проявляється в нових формах і виходить за межі традиційних уявлень у суспільстві. Це стосується не лише викликів сьогодення для осіб, які є творцями або розповсюджувачами зазначених матеріалів, а також і механізмів реагування з боку суспільства, органів правопорядку та юридичної науки.

У добу технологічного розвитку та пом’якшення суспільних відносин процеси створення, поширення і споживання матеріалів відвертого характеру набули масштабів безпрецедентної доступності. Фактично вони стали простішими за придбання традиційно обмежених товарів, наприклад, таких як тютюнові вироби. Онлайн-платформи на кшталт Pornhub та OnlyFans функціонують цілодобово і демонструють стійкі показники зростання відвідуваності. У цей час інструменти контролю за подібним контентом також не стоять на місці і істотно удосконалюються: аналіз даних сучасними алгоритмами, популяризація і залучення штучного інтелекту забезпечують оперативну обробку значних обсягів інформації, що значно полегшує діяльність правоохоронних органів у сфері порнографічних матеріалів, їх виявлення і застосування заходів, передбачених кримінальним законодавством.

Стабільно Україна посідає позиції серед двадцяти країн світу з найбільшими обсягами трафіку на онлайн-платформі Pornhub. Крім того, онлайн-платформа OnlyFans, яка була створена українцем і яка спеціалізується на поширенні матеріалів еротичного та порнографічного характеру, була однією з перших іноземних компаній, яка офіційно сплатила податки за надання електронних послуг на території України. За часи повномасштабного вторгнення показовим є також використання еротичного контенту як засобу для збору благодійних внесків на потреби сил оборони. Ініціатива щодо легалізації порнографії та еротики в Україні здобула необхідну кількість підписів у системі електронних петицій для її офіційного розгляду – 25 тисяч підписів. 

Разом із тим, наявна ситуація викликає чимало суперечностей. З одного боку, є кримінальна відповідальність за діяння, які не створюють безпосередньої небезпеки для суспільства. З іншого – відсутні чіткі заборони щодо поширення найбільш небезпечних форм порнографічного контенту, який містить сцени насильства, загрози життю чи здоров’ю. Такий дисбаланс вказує на наявність прогалин і внутрішніх протиріч у кримінально-правовому регулюванні цієї сфери. Відтак, питання декриміналізації чи легалізації постає у вкрай суперечливій площині: воно потребує наукового аналізу, виважених рішень, переосмислення в умовах стрімкої модернізації і діджиталізації, адже надмірна лібералізація здатна нести значні ризики для морального і правового порядку.

Проблематика правового регулювання виготовлення і розповсюдження порнографічних матеріалів в Україні не є чимось новим: в 2022 році петиція щодо легалізації еротики та порнографії зібрала 25 тисяч підписів. Влітку 2025 року ситуація повторилась: була зареєстрована петиція з вимогою «декриміналізувати виробництво контенту для дорослих, щоб правоохоронці займались реальними злочинами, а не робили контрольні закупівлі інтимних фотографій», яка також набрала 25 тисяч підписів. Це свідчить про наявність запиту з боку суспільства на реформування законодавства у даній сфері. Тоді Президент України у відповіді на петицію наголосив на дії на той момент закону про захист суспільної моралі , яким прямо заборонялось виготовлення і розповсюдження порнографічного контенту.

Відповідні положення закріплені у Кримінальному кодексі України, який передбачає:

• відповідальність за ввезення, виробництво, збут та поширення матеріалів порнографічного характеру  (ст. 301 КК України);
• кримінальну відповідальність за виготовлення, розповсюдження чи зберігання дитячої порнографії (ст. 301-1 КК України);
• заборону на здійснення видовищних заходів із залученням неповнолітніх осіб у сфері порнографії (ст. 301-2 КК України). 

 

Визначення поняття “порнографія” містилось у Законі України «Про захист суспільної моралі», який визначав це як «вульгарно-натуралістичну, цинічну, непристойну фіксацію статевих актів…». Проте після того, як закон втратив чинність загальне визначення поняття «порнографія» в українському законодавстві відсутнє.

Законопроєктом №9623 пропонувалось відновлення визначення порнографії та закріплення його в більш деталізованій версії, викладеній у такій редакції: «будь-які матеріальні об’єкти, друковану, аудіо-, відеопродукцію чи повідомлення, що містять відверто сексуальні образи або зображення статевих органів у сексуальних цілях». 

Крім того, законопроєктом передбачалось чітке розмежування діянь:

• не криміналізуватимуться: виготовлення, зберігання, розповсюдження та збут матеріалів за участі повнолітніх осіб за їх згодою; звідництво та утримання місць розпусти (відмежування від проституції);
• залишити кримінально караними: дитяча порнографія; екстремальні форми (насильство, зоофілія, некрофілія); порнографія без згоди учасників (так званий “revenge porno”, тобто порнопомста, deepfake); сутенерство; втягнення в проституцію; торгівля людьми.

Одним із дискусійних питань у контексті законопроєкту №9623 є його співвідношення із Законом України «Про медіа». Вказаний закон містить пряму заборону на поширення порнографічних матеріалів. Наразі положення обох актів, які існують на сьогоднішній день, є узгодженими та не створюють колізій, але в разі внесення змін до Кримінального кодексу України з’явиться потреба у відповідному внесенні змін до норм законодавства про медіа. Логічним видається те, що зміни до Закону «Про медіа» можуть бути здійснені одночасно з набранням чинності нових положень Кримінального кодексу, що дозволить зберегти цілісність і послідовність правового регулювання.

Окрему проблему становить визначення поняття «екстремальної порнографії». Частина друга статті 301 КК України передбачає відповідальність за виготовлення, розповсюдження або збут такої продукції. У примітках до статті уточнюється, що йдеться про матеріали, які містять сцени насильницьких дій, статевих актів із твариною (зоофілія) або з тілом померлої людини (некрофілія). Якщо останні два випадки є однозначно неприпустимими як із правової, так і з моральної точки зору, то категорія «насильницьких дій» вже викликає питання.

Проблемність поняття пояснюється його розмитістю. Законодавець не пропонує вичерпного переліку діянь, що можуть підпадати під це поняття і це створює простір для різноманіття тлумачень. Схожу ситуацію можна помітити в контексті статті 126 КК України («Побої та мордування»), яка визначає «інші насильницькі дії» такими, що завдають фізичного болю, проте не спричиняють тілесних ушкоджень.

Тобто формулювання поняття «екстремальної порнографії» у його нинішньому вигляді – надто широке і неоднозначне, що може створювати практичні проблеми у сфері правозастосування, а також викликати ризики непослідовності в кримінально-правовій оцінці.

У законопроєкті №9623 мова йшла не про повну легалізацію порнографії, а скоріше тільки про часткову декриміналізацію певних діянь. Ідея змін полягає у відмові від кримінального переслідування за виготовлення та поширення матеріалів за участю повнолітніх осіб, які дали на це добровільну згоду. Тобто держава фактично визнає, що традиційне розуміння суспільної небезпеки у цій сфері потребує перегляду.

Водночас дуже важливо уточнити, що запропоновані зміни мають обмежений характер. Вони не стосуються випадків, пов’язаних із дитячою порнографією, насильницькими практиками, зоофілією, некрофілією, а також продукції без згоди учасників (зокрема «порнопомсти» чи deepfake-технологій). Тобто навіть у разі ухвалення відповідних норм у законодавстві залишатимуться чіткі заборони щодо найбільш небезпечних проявів цієї діяльності.

Однак законодавець не запропонував комплексної моделі подальшого врегулювання: відсутні законопроєкти, що визначали б правовий статус порностудій чи їхніх учасників, механізми оподаткування або спеціальні вимоги до діяльності у цій сфері. У результаті мова йде радше про зняття кримінальної відповідальності за окремі дії, аніж про створення чіткої та врегульованої системи.

З огляду на вказане, використання терміна «легалізація» видається неточним, радше говорити про спробу часткової декриміналізації, яка поки що залишає багато відкритих питань та ризиків для правового порядку і суспільної моралі.

Міжнародний досвід демонструє відсутність єдиного підходу до криміналізації чи декриміналізації діянь, пов’язаних із порнографічними матеріалами. У більшості європейських країн кримінально караними залишаються дії, що становлять очевидну суспільну небезпеку: залучення неповнолітніх, використання тварин, насильство чи примус. У цей час українське законодавство варіюється від повної заборони до обмеженої легалізації із запровадженням спеціальних механізмів контролю.

Наприклад, у Великій Британії порнографія в цілому дозволена, проте в законодавстві є чітка заборона на дитячі матеріали і так зване «екстремальне порно». У 1978 році був прийнятий “Закон про захист дітей”. Ним передбачалось, що буде наявна кримінальна відповідальність за будь-які непристойні зображення неповнолітніх осіб. Не так давно в 2019 році набув чинності “Закон про порнографію”, яким було запроваджено систему вікової перевірки до доступу до комерційних сайтів, однак реалізація цієї задумки викликала шквал критики через побоювання збору персональних даних користувачів.

Польща також дозволяє обіг порнографії, окрім матеріалів із дітьми, сцен насильства та зоофілії. Проте в 2023 році до парламенту було внесено проєкт закону, що зобов’язує інтернет провайдерів створювати безкоштовні інструменти для блокування доступу неповнолітніх до такого контенту на вимогу батьків. 

У Нідерландах з 1985 року порнографія є легальною, за винятком матеріалів із неповнолітніми та зоофілією.

Литва займає більш консервативну позицію: вона криміналізує дитячу порнографію та забороняє комерційне поширення контенту, хоча приватне користування не врегульоване. 

В Естонії порнографія формально легальна, проте її поширення серед неповнолітніх заборонене законом, а питання регулювання контролює спеціальна експертна комісія при Міністерстві культури.

Таким чином, зарубіжна практика свідчить про прагнення знайти баланс між захистом суспільної моралі та визнанням існування попиту на порнографічні матеріали. Проте навіть у країнах, де відбулася часткова чи повна легалізація, законодавець змушений постійно шукати додаткові механізми контролю – вікові обмеження, блокування доступу, експертні комісії) для того, щоб така делікатна тема не вийшла за межі дозволеного. 

За останні роки в Україні все частіше виникають ситуації, коли податкові органи та Бюро економічної безпеки (БЕБ) виявляють інтерес до діяльності громадян, які отримують прибутки через міжнародні онлайн-платформи, які націлені на розповсюдження порнографічних матеріалів. Податкова служба ще з 2022 року наполягає на тому, що такі доходи підлягають оподаткуванню. Це пов’язано з новим правилом, яке зобов’язує міжнародні електронні сервіси, що працюють в Україні, сплачувати ПДВ. Як приклад онлайн-сервіс PornHub деякий час відмовлявся виконувати дану вимогу, тому і отримав штраф, у той час як інший онлайн-сервіс OnlyFans став одним із найбільших платників. За офіційними даними, в 2022 році платформа перерахувала до державного бюджету близько 890 тисяч доларів, у 2023 році – вже 944 тисячі доларів.

У вересні 2024 року стало відомо, що Податкова служба отримала від OnlyFans дані всіх українських користувачів, які створюють платний контент. Авторам “дорослого контенту” були надіслані повідомлення із закликом подавати декларації та сплачувати податки. Частина з них погодилась на це і станом на кінець 2024 року понад 350 осіб задекларували близько 305 мільйонів гривень доходів та сплатили понад 50 мільйонів податків.

Проте співпраця з державою не завжди приносить бажаного захисту. Після сплати податків деякі автори контенту потрапили під перевірки та обшуки БЕБ, який розслідував ухилення від податків одним із агентств. У рамках справи бюро отримало від суду доступ до списку творців контенту, що створило ризик використання податкової інформації в правоохоронних провадженнях.

У суспільному дискурсі це питання викликає суперечливі оцінки, а, отже, вимагає детальнішого дослідження. Частина громадських діячів різко виступають проти декриміналізації поширення порнографії, вбачаючи у ній форму мови ненависті і загрозу відтворення насильницьких практик у реальному житті. З іншого боку, правозахисні організації, які представляють інтереси секс-працівниць, закликають до декриміналізації дорослого контенту, аргументуючи це порушенням права на приватність та гідні умови праці. На їхню думку, кримінальне переслідування не повинно поширюватися на добровільний контент між дорослими, тоді як захист має залишатися суворим щодо дитячої порнографії та примусу.

Українські реалії демонструють парадокс ситуації: держава водночас вимагає сплати податків від творців цифрового контенту та кримінально переслідує його розповсюдження. В результаті цього виникає дискусія про межі втручання в приватне життя, роль держави в регулюванні індустрії та про доцільність існування статті 301 КК України. 

Аналіз законопроєкту та чинних норм КК України демонструє наявність глибинних суперечностей у сфері кримінально-правового регулювання обігу порнографічних матеріалів. З однієї сторони, держава наполягає на фіскальному контролі і вимагає від творців цифрового контенту сплати податків, що фактично визнає їх діяльність як економічну. З іншої сторони – зберігається кримінальна відповідальність і переслідування за поширення відповідних матеріалів, навіть якщо мова йде про добровільний контент між дорослими особами. Це створює правову невизначеність, породжує недовіру до державних інституцій і підсилює ризики зловживань у правозастосуванні.

Наукова проблема полягає в тому, що національне законодавство на сьогоднішній день поєднує взаємовиключні підходи: одночасно оподатковуються доходи від “дорослої” індустрії та криміналізацію її продукту.

За умов, коли дана тема активно обговорюється як у суспільстві, так і серед політиків, її замовчування чи відкладення врегулювання на потім  більше не є можливими. Необхідно прийняти чітке, послідовне та обґрунтоване рішення щодо подальшої долі відповідних норм, виходячи з принципів правової визначеності, захисту суспільної моралі та правопорядку.