Оскарження рішень про відмову в реєстрації податкових накладних: актуальна судова практика

З 2017 року до переліку спорів платників податків з органами державної податкової служби додалася ще одна категорія спорів — спори щодо скасування рішень про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов’язання зареєструвати податкові накладні. Із року в рік кількість подібних спорів, на думку автора, не зменшується, а навпаки має тенденцію до зростання, адже зупинення реєстрації податкових накладних, з одного боку — дієвий інструмент тиску на бізнес з метою отримання неправомірної вигоди, а з іншого боку, законодавством не передбачено жодних санкцій для податківців за прийняття навіть завідомо неправомірного рішення про відмову в реєстрації податкової накладної. Отже, судовий захист у цій категорії спорів залишається, фактично, єдиним дієвим, хоча і доволі повільним способом відновлення порушених прав платників податків. Юристу при захисті платника податків по вказаній категорії справ доцільно врахувати такі правові висновки Верховного Суду.

Строк звернення до суду

Строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних з похідною вимогою про зобов’язання її зареєструвати у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень, як досудового порядку вирішення спору, визначається ч. 1 ст. 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (постанова Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі №1.380.2019.006119). Якщо ж платником податків була застосована процедура досудового вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження), то у такому разі рішення про відмову в реєстрації податкової накладної може бути оскаржене в судовому порядку у тримісячний строк з дня вручення платнику податків рішення за результатами розгляду його скарги (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі №640/20468/18).

Вимоги до процедури прийняття контролюючим органом рішення

Верховним Судом по вказаній категорії справ сформований цілком слушний правовий висновок, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень, ухвалюючи рішення, якими, зокрема, обмежуються права платника податків, повинні уникати надмірного формалізму. Обсяг документів, які надаються платниками податку на додану вартість з метою усунення сумнівів у контролюючих органів щодо легальності відповідної операції, за наслідками якої складено податкову накладну, яку подано для реєстрації в ЄРПН, і, хоч і є визначеним у Порядку №520, проте завжди є унікальним і залежить від організації господарських взаємовідносин між суб’єктами господарювання, змісту договірних відносин між такими, а також особливостей законодавчого врегулювання діяльності тієї чи іншої сфери бізнесу. Саме за результатами детального дослідження змісту документів (зокрема договору), наданих на підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній, можливим є формування висновків щодо можливості чи неможливості реєстрації є ЄРПН податкової накладної, реєстрація якої була зупинена згідно із відповідною квитанцією.

Слід зазначити, що приймаючи рішення про реєстрацію податкової накладної, контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій позивача на предмет їх реальності. Змістовна оцінка господарських операцій може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки платника податків, підстави та порядок проведення якої визначено нормами Податкового кодексу України. Предметом розгляду в цій справі є виключно стадія правильності та правомірності зупинення та відмови в реєстрації податкової накладної, а не реальність і товарність здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентом. Такі правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від: 19 липня 2023 року у справі №420/7850/22, 7 грудня 2022 року у справі №500/2237/20, 16 вересня 2022 року у справі №380/7736/21.

Читати статтю повністю на вебсайті “Юридична газета”: тут.