Бронювання за гроші: відповідальність за фіктивне бронювання військовозобов’язаних на підприємстві.

Фіктивне працевлаштування військовозобов’язаних перестає бути поодинокою «схемою» і перетворюється на окремий напрям роботи правоохоронних органів. Аналіз вироків показує: одна й та сама схема може отримати різну кримінально-правову оцінку — залежно від того, хто в ній бере участь і яку роль відіграє.

У серпні 2026 року т.в.о. голови Національної поліції Максим Цуцкірідзе повідомив, що у межах кримінальних проваджень перевіряються обставини можливого незаконного бронювання майже 2,5 тис. військовозобов’язаних. Однією з поширених схем він назвав фіктивне працевлаштування, коли особу оформлюють працівником підприємства, яке має право бронювати військовозобов’язаних, хоча фактично військовозобов’язаний там не працює.

Водночас саме по собі незаконне бронювання ще не означає автоматичної кримінальної відповідальності самого військовозобов’язаного. Слідство окремо встановлює, хто організував схему, яким чином було оформлено працевлаштування, які документи використовувалися для отримання відстрочки та яку роль у цьому відігравала сама особа.

У кожній такій схемі щонайменше два потенційні суб’єкти кримінальної відповідальності: організатор фіктивного працевлаштування та військовозобов’язаний, який погоджується стати «працівником на папері». Кваліфікація їхніх дій може істотно різнитися — від перешкоджання законній діяльності Збройних сил України до ухилення від призову, зловживання впливом, підкупу, використання підробленого документа та пособництва у заволодінні бюджетними коштами.

Розглянемо кілька актуальних судових кейсів.

Від фіктивного працевлаштування до перешкоджання законній діяльності ЗСУ

У практиці 2025–2026 років сформувався окремий масив кримінальних проваджень, у яких організація фіктивного працевлаштування військовозобов’язаних з подальшим отриманням бронювання або відстрочки кваліфікується за ст. 114-1 КК України як перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

У проаналізованих далі вироках сторона обвинувачення виходить із того, що внаслідок фіктивного працевлаштування військовозобов’язаний незаконно отримує можливість не бути призваним і фактично вибуває з доступного мобілізаційного ресурсу.

Показовою є справа №760/11286/26, розглянута Солом’янським районним судом міста Києва. Засновник суб’єкта господарювання та його спільник організували працевлаштування військовозобов’язаних до критично важливого підприємства без фактичного виконання ними посадових обов’язків.

За працевлаштування з подальшим бронюванням одному з потенційних «працівників» нібито запропонували сплатити 6 500 євро. Додатково він мав передати 2 800 доларів США для формального нарахування заробітної плати та сплати податків. Військовозобов’язаний передавав особисті документи, оформлювався на посаду інженера-конструктора з розробки апаратного забезпечення, після чого підприємство подавало інформацію для його бронювання. Фактичного виконання обов’язків інженера при цьому не передбачалося.

Особливо показовим є те, якими доказами підтверджувалося функціонування схеми.

У матеріалах провадження фігурували листування через Telegram, мобільні телефони, ноутбуки, кадрові накази та документи щодо бронювання інших працівників.

Для встановлення фіктивного характеру працевлаштування орган досудового розслідування аналізував не лише формальні трудові документи, а й фактичні домовленості між учасниками, їхнє листування, рух коштів і реальну мету прийняття особи на роботу.

Дії організаторів кваліфікували за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України — перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Суд затвердив угоди про визнання винуватості та із застосуванням ст. 69 КК України призначив кожному фігуранту штраф. При цьому до укладення угод один з обвинувачених перерахував на потреби ЗСУ 1 млн грн, а інший – 1,5 млн грн.

Посилання для доступу до судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/136370748

Інший механізм простежується у справі №357/5008/26, яку розглянув Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Тут військовозобов’язаних фіктивно оформлювали викладачами коледжу на 0,75 ставки для отримання відстрочки.

Особа подавала необхідні документи, писала заяву про прийняття на роботу, відкривала рахунок для заробітної плати. Після подання заяви його призначили викладачем на 0,75 ставки з посадовим окладом 10 700 грн. Необхідні для оформлення документи йому направили через WhatsApp. Далі він сплатив 17 000 грн «благодійної допомоги» на розрахунковий рахунок коледжу, після чого інформацію про працевлаштування передали для оформлення відстрочки.

Особливо показовим є формулювання обвинувачення.

Незаконне надання відстрочки внаслідок фіктивного працевлаштування було пов’язане зі зменшенням мобілізаційного ресурсу та створенням перешкод для комплектування ЗСУ. Саме через таку причинно-наслідкову конструкцію фіктивне працевлаштування отримало кваліфікацію не як звичайне порушення у сфері трудових відносин чи оформлення документів, а за ст. 114-1 КК України.

Обвинуваченого визнали винуватим за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України та призначили п’ять років позбавлення волі, від відбування яких звільнили з випробуванням.

Посилання для доступу до судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/137192564

Обидва вироки демонструють схожу конструкцію обвинувачення, однак цей підхід поки формується переважно на рівні судів першої інстанції.

Фіктивна робота, реальна відповідальність

Найцікавіше питання виникає щодо відповідальності самого військовозобов’язаного.

Найбільш прямий приклад дає вирок Богунського районного суду міста Житомира у справі  № 295/11415/26.

Суд встановив, що військовозобов’язаний, не маючи законних підстав для відстрочки, домовився про фіктивне працевлаштування майстром виробничого навчання. На роботу він не виходив і посадових обов’язків не виконував, однак щодо нього оформлювали табелі, кадрові документи та нараховували заробітну плату. Надалі він використав документ про нібито роботу для отримання відстрочки.

Дії чоловіка отримали одразу три кримінально-правові оцінки:

• ст. 336 КК України — ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
• ч. 4 ст. 358 КК України — використання завідомо підробленого документа.
• ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України — пособництво у заволодінні майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем в умовах воєнного стану.

За ст. 336 сторони погодили чотири роки позбавлення волі, а остаточно за сукупністю було визначено шість років. Водночас із застосуванням ст. 75 КК України особу звільнили від реального відбування покарання з випробуванням.

Вирок ухвалено на підставі угоди про визнання винуватості. Обвинувачений визнав вину, надав викривальні показання щодо інших учасників, відшкодував завдані збитки та перерахував 500 тис. грн на потреби ЗСУ.

Посилання для доступу до судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/138640601

Проте така кваліфікація не є автоматичною, і це ми можемо відстежити у вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 серпня 2026 року у справі  № 161/16501/26.

Згідно з матеріалами справи, чоловік нібито передав 5 тис. доларів США за сприяння у працевлаштуванні до ліцею. Йому одразу повідомили, що фактично працювати не потрібно. Для оформлення він передав документи та банківську картку з кодом доступу, після чого був призначений учителем із повним навантаженням, хоча занять не проводив. За період такого працевлаштування йому безпідставно нарахували понад 136 тис. грн.

Здавалося б, ситуація дуже нагадує попередню справу, проте ст. 336 КК України тут взагалі не застосували.

Чоловіка засудили за ч. 1 ст. 369-2 КК України — надання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення, та за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 191 КК України як пособника у заволодінні бюджетними коштами. Остаточне покарання — п’ять років позбавлення волі, від відбування якого його звільнили з випробуванням на два роки.

Посилання для доступу до судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/139373166

Ще один підхід простежується у справі № 569/12181/26 Рівненського міського суду.

Військовозобов’язаний перерахував директору приватного коледжу 26 470 грн за працевлаштування викладачем для подальшого отримання відстрочки.

Як випливає з вироку, метою такого працевлаштування було не стільки виконання викладацьких обов’язків, скільки створення формальної підстави для подальшого отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Попри це, дії чоловіка не кваліфікували за ст. 336 КК України, а за ч. 1 ст. 368-3 КК України як надання неправомірної вигоди службовій особі юридичної особи приватного права. Суд призначив штраф.

Посилання для доступу до судового рішення:https://reyestr.court.gov.ua/Review/137822042

Цифрові сліди, гроші та кадрові документи: як викривають схему

Практика показує, що доведення фіктивного працевлаштування зазвичай не зводиться до перевірки наказу про прийняття на роботу. Навпаки, формально кадрові документи найчастіше оформлені належним чином. Тому слідство намагається встановити, чи існували трудові відносини фактично.

У таких провадженнях слідство перевіряє, чи з’являлася особа на роботі, чи виконувала посадові обов’язки та чи є результати її діяльності. У закладах освіти додатково аналізують розклади, педагогічне навантаження, журнали та табелі.

Значну частину доказової бази становить цифрова комунікація. У матеріалах проваджень фігурують листування та дзвінки через Telegram, WhatsApp і Signal, пересилання паспортів, дипломів, військово-облікових документів та витягів із «Резерв+», а також обговорення вартості працевлаштування і строків оформлення бронювання.

У деяких провадженнях схему документували ще до її завершення за допомогою НС(Р)Д. Військовозобов’язаних залучали до конфіденційного співробітництва, після чого під контролем правоохоронців вони передавали документи та заздалегідь ідентифіковані кошти за працевлаштування і бронювання. Під час контрольованих зустрічей фіксували домовленості щодо вартості «послуги», порядку працевлаштування та строків оформлення відстрочки.

Перевіряється і рух коштів. Слідство встановлює, хто фактично отримував заробітну плату, чи передавав «працівник» свою банківську картку організаторам і хто користувався коштами.

Важливими залишаються і допити. Правоохоронців цікавлять не лише показання організаторів або самого військовозобов’язаного, а й працівників підприємства чи закладу освіти, які можуть підтвердити, чи бачили таку особу на роботі, хто фактично виконував її функції, як складалися табелі та хто займався оформленням документів. Такі показання зіставляють із листуванням, банківськими операціями та вилученою документацією.

Тому ключовим стає не те, наскільки переконливо виглядають кадрові документи, а те, чи відповідають вони фактичним обставинам роботи особи.

Угода з прокурором як спосіб пом’якшення покарання

У справах про фіктивне працевлаштування та незаконне отримання відстрочки угода про визнання винуватості може суттєво вплинути на кінцевий результат для обвинуваченого. Йдеться не про звільнення від кримінальної відповідальності, а про можливість заздалегідь погодити з прокурором вид і розмір покарання. За наявності відповідних підстав це може бути  м’якше покарання або звільнення від його реального відбування з випробуванням.

Особливого значення співпраця зі слідством набуває у багатоепізодних та корупційних провадженнях. Значення можуть мати викривальні показання щодо інших учасників, підтвердження таких відомостей доказами та відшкодування завданої шкоди. Інформація про організаторів, посередників, порядок передачі коштів або оформлення фіктивних працівників може мати реальну процесуальну цінність для слідства.

Добровільне відшкодування безпідставно виплаченої заробітної плати або інших збитків також враховується при погодженні умов угоди. Окремо у практиці зустрічаються значні внески на потреби ЗСУ. Такий донат не замінює відшкодування шкоди й сам по собі не є підставою для звільнення від відповідальності, але може враховуватися разом із каяттям та сприянням розслідуванню.

Тому найбільш сприятлива для обвинуваченого ситуація виникає не через сам факт визнання вини, а тоді, коли воно поєднується з викривальними показаннями, реальним сприянням слідству, відшкодуванням заподіяної шкоди та іншими діями, які свідчать про зміну поведінки особи після вчинення правопорушення.

Після затвердження угоди можливості оскарження вироку суттєво звужуються, оскільки особа погоджується з обставинами обвинувачення та наслідками, передбаченими угодою.

У підсумку фіктивне працевлаштування дедалі менше схоже на «безпечний» спосіб отримати відстрочку лише на папері. Залежно від ролі учасника одна схема може породити ризики за ст. 114-1, 191, 336, 358, 368-3 або 369-2 КК України.

Судова практика в цій категорії справ ще формується. Проте вже зараз для правоохоронців вирішальним є не те, чи значиться людина працівником у наказі, а те, чи була вона працівником насправді.

Матеріал створено у співавторстві з Юлією Басюк.
Публікація на вебсайті “Юридична Газета” за посиланням.