Дисциплінарна ініціатива суду щодо захисника у кримінальному провадженні

Судове засідання триває, захисник наполягає на дотриманні процедури, заявляє клопотання, яке суду незручне, і отримує у відповідь ухвалу про порушення питання щодо його відповідальності перед КДКА. Формально нічого не змінилося, адвокат так само в процесі, повноважень ніхто не позбавляв. Але в справі з’явилась річ, якої раніше не було. Клієнт уже знає, що його захисника, можливо, притягнуть до дисциплінарної відповідальності. А сам захисник продовжує виступати перед тим самим складом суду, який щойно це питання порушив.

Далі, як правило, може бути заявлене клопотання обвинуваченого про відмову від захисника. І на цьому етапі виникає розвилка. Суд може розцінити таке клопотання як спробу зірвати чи затягнути розгляд, а може як цілком логічну реакцію людини, яка щойно почула, що її захисника фактично звинувачують у неналежній роботі. Від того, яку з цих оцінок обере суд, залежить якість захисту, який реально отримує обвинувачений.
Дисциплінарне провадження призначене для перевірки відомостей про можливий дисциплінарний проступок адвоката та вирішення питання про його дисциплінарну відповідальність. Але непомітно він може перетворитися на інструмент тиску на незручного захисника. І навпаки, як цілком законна реакція суду на справді неналежну поведінку адвоката ризикує виглядати як тиск на адвокатуру там, де його немає. Межу між цими двома сценаріями нещодавно окреслив Верховний Суд, і саме ця межа є предметом цієї статті.

КПК України передбачає кілька самостійних механізмів реагування на неналежну поведінку захисника. Стаття 329 КПК покладає на учасників судового провадження обов’язок дотримуватися порядку в судовому засіданні та виконувати розпорядження головуючого. За статтею 330 КПК у разі невиконання захисником розпорядження головуючого йому оголошується попередження про відповідальність за неповагу до суду, а за повторного порушення він може бути притягнутий до відповідальності, встановленої законом. Окремо стаття 324 КПК передбачає, що в разі неприбуття захисника без поважних причин суд порушує питання про його відповідальність перед органами, уповноваженими притягати адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Це розмежування має принципове значення. Суд, встановлюючи в мотивувальній частині ухвали конкретні факти поведінки адвоката – неявку без поважних причин, ігнорування розпоряджень головуючого, – діє в межах своєї компетенції фіксувати перебіг процесу. Але суд не уповноважений наперед кваліфікувати ці факти як дисциплінарний проступок. Це компетенція виключно кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка відповідно до статей 37-41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» здійснює перевірку відомостей, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи, розглядає її та ухвалює рішення про наявність або відсутність дисциплінарного проступку.

Звернення суду до КДКА є приводом для здійснення передбаченої законом дисциплінарної процедури, але не її результатом. Воно не встановлює вини адвоката, не має для КДКА преюдиційного значення та не зумовлює автоматичного порушення дисциплінарної справи. КДКА самостійно перевіряє викладені відомості та ухвалює рішення про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи.
Проблема в тому, що на практиці констатація судом фактів та їхня дисциплінарна кваліфікація, часто зливаються в одному документі. Якщо ухвала суду сформульована як «адвокат допустив дисциплінарний проступок», а не як «суд звертає увагу КДКА на такі факти поведінки адвоката», суд фактично підміняє собою дисциплінарний орган ще до початку перевірки. Саме формулювання, використані судом, це показник того, чи залишився суд у межах фіксації обставин, чи вже вийшов за них.

Складність проблематики полягає в тому, що значна частина дій, які роблять захист ефективним, одночасно роблять адвоката незручним для суду. Заявлення відводів, клопотань про недопустимість доказів, заперечень проти порядку їх дослідження, вимога часу для конфіденційного спілкування з клієнтом, повторне звернення з клопотанням за наявності нових доводів або зміни процесуальної ситуації, а також юридично аргументована критика процесуальних рішень можуть становити звичайні та законні інструменти активного захисту.

Правила адвокатської етики прямо орієнтують адвоката на пріоритет інтересів клієнта та принциповість під час здійснення захисту, водночас вимагаючи поваги до суду і недопустимості зловживання процесуальними правами. Це не суперечливі, а взаємодоповнювальні вимоги: повага до суду не означає відмову від наполегливості, а принциповість не виправдовує образи чи свідоме затягування розгляду. Різниця між активністю захисту та зловживанням визначається характером конкретних дій, їхній меті, повторюваності та наслідках.

Тому оцінка поведінки захисника повинна відповідати на кілька питань. Чи має дія процесуальну мету, передбачену законом, чи спрямована виключно на затягування розгляду? Чи є вона одиничним епізодом емоційної реакції, чи системною лінією поведінки? Чи заважає вона суду встановити обставини справи, чи, навпаки, забезпечує повноту дослідження доказів? Систематична неявка без поважних причин, демонстративне ігнорування законних розпоряджень головуючого, образи учасників процесу – це вже інша категорія, яка справді може вимагати реагування. Але наявність такої категорії не повинна розмивати межу, у якій наполегливий, незручний, навіть різкий захист залишається законним здійсненням професійних обов’язків.

Справа № 390/26/23: коли дисциплінарна ініціатива стала процесуально значущою.
Постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2026 року у справі № 390/26/23 (провадження № 51-3674км25) дає рідкісний приклад того, як звернення суду до КДКА набуло безпосереднього процесуального значення у тій самій справі, у якій воно виникло.
Фабула справи стосується кримінального провадження щодо крадіжки (частина четверта статті 185 КК), об’єднаного з іншим провадженням в одну справу № 390/26/23. Захист обвинуваченого спочатку здійснював один адвокат за призначенням, потім – інший, призначений регіональним центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Районний суд ухвалою від 8 квітня 2024 року замінив попереднього захисника, і центр БВПД доручив здійснення захисту адвокату, який згодом представляв інтереси засудженого як у суді першої, так і апеляційної інстанції.
23 липня 2024 року районний суд ухвалою порушив питання про відповідальність цього адвоката перед кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Кіровоградської області через неналежну процесуальну поведінку під час виконання ним професійних обов’язків у цьому ж кримінальному провадженні, зокрема – у період, коли обвинувачений перебував під вартою. Адвокат продовжив здійснювати захист, і саме за його участю суд першої інстанції ухвалив вирок.

Під час апеляційного розгляду 24 червня 2025 року обвинувачений заявив клопотання про відмову від цього захисника, мотивуючи це сумнівами щодо його компетентності. Апеляційний суд, попри заявлені сумніви і недовіру, продовжив розгляд за участю того самого адвоката, не давши належної оцінки доводам обвинуваченого і не перевіривши їхньої обґрунтованості. Апеляційна скарга обвинуваченого була залишена без задоволення, вирок – без змін.

У касаційній скарзі прокурор наполягав, що апеляційний суд порушив установлений частиною другою статті 54 КПК порядок реалізації відмови від захисника та право обвинуваченого на захист, зокрема, не розглянув належним чином клопотання про заміну захисника, не прийняв щодо нього процесуального рішення й продовжив розгляд за участю адвоката, компетентність якого обвинувачений поставив під сумнів.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу. У мотивувальній частині Суд підкреслив, що сумніви обвинуваченого щодо належного здійснення захисту не були безпідставними, оскільки районний суд уже порушив питання про відповідальність цього ж адвоката перед КДКА за неналежну процесуальну поведінку в цьому ж кримінальному провадженні. Саме ця обставина, на думку Суду, вимагала від апеляційного суду особливої ретельності під час вирішення питання про відмову від захисника – чого зроблено не було.

Важливо точно зрозуміти правову конструкцію, яку застосував Верховний Суд. Останній не визнав саме звернення суду до КДКА достатньою підставою для автоматичної заміни захисника і не встановив, що така заява доводить наявність дисциплінарного проступку. Правовий висновок побудований на сукупності обставин: наявність звернення районного суду до КДКА щодо поведінки адвоката в цьому ж провадженні; чітко висловлене обвинуваченим клопотання про відмову від захисника з посиланням на сумніви щодо компетентності; і, головне повна відсутність реакції апеляційного суду на ці доводи, відсутність будь-якої оцінки та перевірки їх обґрунтованості. Верховний Суд визнав істотними порушеннями частини другої статті 54, статей 22 та 412 КПК – порушення засади змагальності сторін і права на захист, які обумовили скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового апеляційного розгляду.

Тобто Верховний Суд не встановив презумпції вини адвоката і не наказує суду усувати захисника після кожного звернення до КДКА. Він вимагає реальної перевірки клопотання обвинуваченого, коли воно виникає на фоні вже наявної дисциплінарної ініціативи суду щодо того самого захисника в тій самій справі. За таких обставин продовження апеляційного розгляду за участю цього захисника без належного вирішення клопотання обвинуваченого становило істотне порушення права на захист.

Читайте публікацію повністю на вебсайті НААУ за посиланням.