Правосуддя майбутнього: як штучний інтелект (artificial intelligence) змінює судовий процес. Стаття Олександра Кваші.

Ще кілька років тому говорити про «робота-суддю» означало радше спекулювати на темі майбутнього, ніж обговорювати конкретні моделі судової реформи. Нині ж питання використання штучного інтелекту в судовій системі обговорюється на рівні державних стратегій, пілотних проєктів та професійних дискусій. Водночас важливо підкреслити, що йдеться не про заміну системою штучного інтелекту, а про поступову, але глибоку трансформацію всього судового процесу під впливом AI. Змінюється не лише форма, а й логіка судочинства: як готуються та подаються позови, як збираються й оцінюються докази, як формуються правові позиції, як суддя приходить до рішення і як громадянин взаємодіє із судом на різних етапах.

Штучний інтелект уже стає своєрідною «прихованою інфраструктурою» правосуддя — від автоматизованого опрацювання документів і пошуку релевантної практики до прогнозування ймовірних результатів спору. У різних країнах цей процес відбувається по-різному: в одних AI інтегрують у внутрішні інформаційні системи судів як допоміжний інструмент судді, в інших створюють онлайн-трибунали, де більшість процедур здійснюється без традиційної зали судових засідань. Однак спільним є те, що судова система більше не може ставитися до AI як до додаткової опції. Це фактор, який уже впливає на стандарти роботи, очікування суспільства і навіть на те, як розуміється сама категорія справедливого суду.

Тому ключове питання сьогодні полягає не стільки в тому, чи допустимо використовувати штучний інтелект у сфері правосуддя, скільки в тому, на яких умовах, із якими гарантіями та обмеженнями це має відбуватися. Важливо визначити рамки, у яких AI може бути інтегрований у судовий процес так, щоб підсилювати ефективність та передбачуваність правосуддя, не підриваючи при цьому довіру до суду, незалежність судді та базові права людини.

В Україні останніми роками з’явився фундамент для таких змін — цифрова інфраструктура судової системи. Уже працює Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система, функціонують електронний кабінет, підсистема «Електронний суд», є можливість брати участь у засіданні по відеозв’язку. Для юриста це означає, що позов, заяву чи клопотання можна подати онлайн, процесуальні документи надходять в електронному вигляді, до матеріалів справи можна отримати доступ через інтернет, а в багатьох випадках немає потреби фізично їхати до суду. Тобто ми вже маємо електронний суд у сенсі «цифровий документообіг і дистанційна участь», але ще не маємо суду, де AI реально впливає на аналіз справи чи зміст рішення.

Тут важливо розрізняти два рівні. Перший — це власне електронний суд. Його головний зміст — зручність і доступність: можливість не носити папери до канцелярії, подати документи з офісу чи дому, підключитися до засідання онлайн. Другий рівень – це «розумний суд», де на базі штучного інтелекту працюють системи, які допомагають шукати релевантну судову практику, аналізувати масив документів, підказувати можливі процесуальні рішення, а в простих, типових спорах — частково автоматизувати їх розгляд. Україна фактично завершила основний етап переходу до електронного суду. Значно складніше питання полягає в тому, чи наважимося ми перейти від суто технічної цифровізації до справжньої інтеграції AI у зміст судового процесу, а не обмежимося лише його оболонкою.

До прикладу, Китай демонструє більш радикальний підхід. В країні діють спеціальні інтернет-суди, які повністю онлайн розглядають спори, пов’язані з електронною комерцією та цифровими послугами, а також розбудовується система smart courts — судів, де AI використовується для пошуку практики, аналізу документів і підготовки проєктів рішень. На рівні державної політики задекларовано: штучний інтелект має стати звичайним робочим інструментом суду. Тобто цифровізація там — це вже про зміст роботи суду, а не лише про можливість «подати позов онлайн».

Канада пропонує іншу, але не менш показову модель — онлайн-трибунал Civil Resolution Tribunal у провінції Британська Колумбія. Це державний орган, який розглядає дрібні спори (між сусідами, споживчі конфлікти, невеликі борги, іноді — ДТП) повністю онлайн. Людина заходить на сайт, відповідає на запитання, система допомагає сформулювати вимоги, пропонує варіанти врегулювання. Якщо дійти згоди не вдається, справа переходить до розгляду людиною — членом трибуналу. У цій моделі штучний інтелект не виносить вирок, а допомагає людині пройти шлях від проблеми до рішення: підказує, структурує інформацію, пропонує варіанти дій. Головний акцент — полегшити доступ до правосуддя для тих, кому класичний суд надто дорогий, складний або географічно недосяжний.

Якщо подивитися на ці приклади в комплексі, Україна виглядає як держава, яка вже зробила важливий перший крок — перевела суд у цифровий формат, але ще не визначилася, з якою метою та яким чином використовувати штучний інтелект у судовому процесі. При цьому у світі вже чітко видно кілька основних напрямів, у яких AI реально вбудовується в правосуддя.

Перший напрям — допомога в підготовці процесуальних документів для прокурора, адвоката чи судді. Сучасні AI-системи здатні пропонувати структуру позовної заяви, обвинувального акта, апеляційної чи касаційної скарги, підбирати й узагальнювати релевантні норми законодавства і судову практику, формулювати проєкти окремих частин документа — опис обставин, правове обґрунтування, прохальну частину. Вони можуть виявляти формальні недоліки: відсутність обов’язкових реквізитів, неправильні посилання на статті закону, суперечності між різними частинами тексту. У деяких юрисдикціях система фактично веде користувача крок за кроком: ставить запитання, на основі відповідей формує «каркас» документа, а потім пропонує його відредагувати. Для юриста-практика це не заміна професійного мислення, а інструмент економії часу на рутинних операціях і спосіб зменшити технічні помилки.

Другий важливий напрям — використання штучного інтелекту для роботи з доказами та великими масивами даних. Тут AI застосовується як інструмент пошуку релевантних рішень серед тисяч уже ухвалених судових актів за схожими категоріями справ, попередньої класифікації документів (договори, листування, фінансові звіти, протоколи тощо), виявлення типових «шаблонних» формулювань і можливих суперечностей у показаннях, технічної обробки значних обсягів інформації у складних корпоративних, антимонопольних чи корупційних спорах. У деяких країнах уже тестуються системи, які аналізують електронне листування чи фінансові операції та позначають фрагменти, що можуть мати доказове значення. Це не позбавляє суддю обов’язку самостійно оцінювати належність, допустимість, достовірність і достатність доказів, але дає змогу швидше побачити структуру матеріалів справи й зосередити людську увагу на потенційно ключових епізодах.

Третій блок застосувань пов’язаний із підготовкою проєктів судових рішень та уніфікацією практики. У низці правових систем уже працюють інструменти, які пропонують стандартну структуру рішення (вступна, описова, мотивувальна, резолютивна частини), автоматично підтягують типові формулювання для однотипних ситуацій, підбирають посилання на релевантні норми та рішення в подібних справах, а також порівнюють проєкт рішення з попередньою практикою, показуючи, наскільки обраний підхід відповідає усталеним стандартам або від них відхиляється. Функціонально це нагадує розширений текстовий редактор з юридичною пам’яттю: система підказує судді, як зазвичай формулювалися аргументи в аналогічних випадках, але не позбавляє його можливості й обов’язку відійти від шаблону, якщо цього потребують конкретні обставини.

На сучасному етапі розвитку технологій штучний інтелект уже здатний виконувати значну частину інтелектуально-допоміжної роботи для учасників кримінального та цивільного провадження. Зокрема, йдеться про підготовку проєктів процесуальних документів для прокурора, адвоката чи судді: обвинувальних актів, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, клопотань, проєктів окремих частин судових рішень. AI-системи можуть оперативно опрацьовувати великі масиви нормативного матеріалу та судової практики, здійснювати первинну юридичну кваліфікацію, пропонувати структуру документа, формулювання правових позицій, а також звертати увагу користувача на прогалини в аргументації чи відсутність необхідних реквізитів. Фактично штучний інтелект уже сьогодні може бути інструментом автоматизованого формування юридичних чернеток, які надалі доопрацьовуються юристом із урахуванням фактичних обставин справи та обраної правової стратегії.

Читайте публікацію повністю на вебсайті “Юридична практика” за посиланням.