«Надавати чи не надавати…» — надання відповіді та документів на вимогу Антимонопольного комітету

«Надавати чи не надавати…» — надання відповіді та документів на вимогу Антимонопольного комітету

Д. Ємельяненко, старший юрист ЮФ «СИНЕГОР»

Зараз, на етапі розвитку молодої ринкової економіки України, найпопулярнішим  контролюючим органом, з яким має щастя стикатися абсолютно кожен суб’єкт підприємництва, є Державна фіскальна служба України. Проте у даній статті буде йти мова про завдання та повноваження не менш впливового контролюючого органу, значення, завдання та повноваження якого довгий час були недооціненими малим та середнім бізнесом —  Антимонопольний комітет України (далі – Комітет або АМКУ), який у середовищі  підприємців останнім часом набуває значного впливу.

Станом на сьогоднішній день почастішали випадки отримання суб’єктами підприємництва вимог Антимонопольного комітету про надання інформації та документів у випадку розгляду Комітетом заяв та справ про порушення певним суб’єктом господарювання законодавства про захист економічної конкуренції.

На відміну від доволі чіткого та зрозумілого переліку підстав для звернення органів ДФС до платника податків , діючим законодавством не визначено такого детального переліку підстав для звернення органів Комітету до суб’єктів господарювання з вимогами надати інформацію.

Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93
№ 3659-XII (далі – Закон про АМКУ) визначає обов’язок суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб, їх посадових осіб та фізичних осіб подавати на вимогу Комітету, його органів та уповноважених працівників документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Комітетом, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб’єктам господарювання, передбачений ст. 22-1 Закону про АМКУ. Вимоги органу Комітету, голови територіального відділення Комітету можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.

Одним з основних завдань Антимонопольного комітету відповідно до ст. 3 Закону  про АМКУ є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону про АМКУ Комітет, зокрема,  має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Непоодинокими є випадки коли суб’єкти господарювання відмовляли  Комітету у наданні інформації, мотивуючи свою відмову тим, що з запиту не вбачається, що Комітетом  було прийнято розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції в порядку ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а проводиться лише розгляд заяви іншої особи про такі можливі порушення.

Проте таке мотивування  відмови надати інформацію та документи суперечить приписам ст. 7 Закону про АМКУ, у якій чітко визначено, що Комітет має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб’єктів господарювання, об’єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.  В свою чергу, статтею 22-1 Закону про АМКУ взагалі визначено обов’язок суб’єкта господарювання надавати інформацію органам Комітету на підставі отримання вимоги органів Комітету з метою виконання ними завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб’єктам господарювання.

Вищий господарський суд України, надаючи правову оцінку бездіяльності суб’єкта господарювання, виражену у відмові надати документально підтверджену інформацію на вимогу уповноваженої особи Комітету з підставі розгляду останнім заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а не справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у своїй постанові від 20.04.2016 у справі № 910/2943/15-г, дійшов висновку, що обов’язок надання інформації на вимогу уповноваженої особи Антимонопольного комітету України повинен виконуватися суб’єктом господарювання незалежно від того, чи розпочата органом Комітету справа про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Інформація може бути витребувана як під час розгляду заяв, так і під час розгляду справ, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто виходячи зі змісту статтей 22, 22—1 Закону про АМКУ  розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України щодо подання суб’єктами господарювання та інших документів, інформації тощо, необхідних для виконання цими органами завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції, є обов’язковими для виконання у визначені ними строки.

Інша обставина, яка змусить суб’єктів господарювання не відноситись легковажно до запитів із АМКУ, це доволі суттєві штрафи – у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Зокрема такий штраф, передбачений ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»  за неподання інформації АМКУ у встановлені строки,  за  подання АМКУ інформації в неповному обсязі,  за подання недостовірної інформації АМКУ.

Крім того, на бік АМКУ у цьому питанні  став  Верховний Суд у постанові від 15.01.2019 року  у справі №915/110/18. Судом, зокрема,  зазначено, що виходячи з положень норм чинного законодавства, а також встановлених фактичних обставин справи, АМКУ у межах наданих йому повноважень мав право витребувати у Товариства відповідну інформацію, а Товариство, у свою чергу, зобов’язане було надати таку інформацію у встановлений строк.  За таких обставин вбачається  наявність  в діях Товариства порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді подання інформації в неповному обсязі на Вимоги АМКУ  у встановлені головою територіального відділення строки, за що в межах розміру, визначеного Законом України «Про захист економічної конкуренції», накладено штрафи за кожне порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Підсумовуючи викладене, хотілось би поради суб’єктам господарювання серйозно відноситись до запитів та вимог АМКУ про надання інформації та документів, не лише тому, що є ризик отримати    великі штрафи, а й тому, що розбудова успішної країни неможлива без належного захисту економічної конкуренції.

Юридическая фирма Синегор, Synegor,